З 11 по 17 червня було пройдено 7-денний похід по маршруту с.Ділове - с.Дземброня, в якому ми пройшли весь масив Мармароси, і вийшли до Попа Івана Чорногірського

. Не дивлячись на дощі, які заливали нас протягом перших п'яти днів походу, весь маршрут вдалось пройти чітко по плану. З рештою, дощі в походах додають гостроти, змушують групу вчитись пристосовуватись до ускладнень погоди, і згадуються після походу тільки в позитивному ключі.
В перший день по обіді вийшли з с. Ділове, і за кілька годин дійшли до невеличкої, ніяк не названої на карті полонини. Там встигли зловити момент коли дощ припинився, і поставили намети. Місце там досить популярне серед туристів, які йдуть в Мармароси з Ділового: після нас на полонинну підійшло ще кілька груп, в результаті там виріс досить великий табір.

 

Готуємо першу вечерю:

 

Ранок:

Ввечорі зустріли ще одну групу, яка вже поверталась з Попа Івана, і вся група була по коліна в багнюці. Тоді було прийнято рішення йти до Попа не обхідною дорогою, а навпростець, немаркованою стежкою. Кажуть що в походах проблеми починаються зі слів "я знаю коротку дорогу", але у нас все пройшло без будь-яких ч/п. Більше того, до нашої групи несподівано приєднались двоє туристів, у яких виявився надлишок їжі у вигляді тушонок та шоколадок, і через зайву їжу у них були важкуваті рюкзаки. Звісно, ми не могли залишити інших туристів на одинці з такою проблемою, і щоб все те добро не пропало,  люб'язно погодились допомогти все з'їсти!

 

Виходимо до полонини перед Попом Іваном:

Під час підйому туман і хмари хвилями накочувались на гору, а чим ближче ми були до вершини, тим гіршою була видимість, яка в самі світлі моменти на вершині не перевищувала кількох десятків метрів, і всі вже змирились з тим, що ніяких краєвидів ми не побачимо, але коли ми відійшли на метрів двісті від вершини, хмари на кітка хвилин розступились, утворивши вікно з видимістю на багато кілометрів! В наступні години дві, поки ми поступово скидали висоту, пощастило спіймати ще кілька таких вікон.

 

За якихось 10-15 хвилин непроглядна хмара розступається, і робимо групове фото:

 

На вершині Попа Івана зустрічаємо диких голубів. З фото цього не зрозуміти, але птахи значно більші за своїх міських родичів!

 

На спуску з Попа Івана:

На ночівлю зупинились з пртилежного схилу Попа Івана, в місті де колись починалась прикордонна контрольна смуга. Смуга давно перетворилась на дорогу, прикордонні стовпці з колючим дротом давно лежать на землі, але прикордонники на маршруті зустрічались кілька разів, і одного разу навіть впіймали нашого туриста на порушенні кордону! Саме цікаве в цій повчальній історії те, що ніхто й не помітив звідки взявся прикордонник: варто було лиш на метрів десять зайти за лінію кордону, а він тут як тут! Звісно це все обійшлось без проблем, довелось тільки показати паспорт та перепустку, бо порушення було зовсім маленьке, з виходом всього на кілька метрів за нейтральну смугу, але всім хто планує йти в похід у прикордонну зону, рекомендується дотримуватись правил :)

 

Табір на третій день:

 

На ранок третього дня вся долина нижче рівня табору в тумані:

 

На третій день у нас по плану один короткий перехід, протяжністю близько 10км., але без серйозних перепадів висоти. Отож в цей день відсипались, а потім ще й пів дня відпочивали. Цього дня зустріли ще одних гостей - отару овець в п'ятсот голів, які зайшли просто в табір, разом зі сторожовими собаками люб'язно попозували для фото, і пішли собі далі.

 

Четвертий день: рухаємось по лінії кордону, дощ і туман весь час чергуються між собою, але кілька сонячних моментів вдалось спіймати. А під кінець дня сонце навіть почало припікати. Обійшли гору Стіг, на якій закінчуються Мармароси, і зупиняємось на полонині Радул:

 

На п'ятий день вже рухаємось в сторону Чорногори: пів дня скидаємо висоту до ур. Погорілець, звідки по обіді йдемо до озера Марічейка. До Попа Івана Чорногірського можна дійти інакше, без спуску до Марічейки, але в планах було побачити і Марічейку, і Вухатий Камінь, які знаходятьсь по різні боки Попа Івана. Поки дійшли до Погорільця кілька разів переходили річки в брід та по розвалених мостах, яких на шляху зустрілось три чи чотири.

Останній кілометр ходу до озера, можна сказати втікали від дощу, і навіть намети встигли розбити до того, як дощ посилився.

 

Табір біля Марічейки:

 

Озеро Марічейка:

День шостий: піднімаємось на найвищу гору на маршруту - Піп Іван Чорногірський. Перший день в поході без дощу, погода вітряна, але сонячна, видимість відкривається на десятки кілометрів! Перехід шостого дня теж короткий: від озера на вершину, і далі в сідловину перед Вухатим Каменем. В сідловині класне місце для ночівлі: тут і відкривається вид на долину, і видно обсерваторію Білий Слон, який знизу виглядає дуже атмосферно, і більше схожий на фортецю на вершині гори, взяту з якоїсь казки. Мабуть єдиний недолік цієї стоянки - відсутність дров. Дерев на цій висоті немає, тільки кущі альпійки, яка добре горить тільки коли добре висохне. В результаті довгенько граємось з розпалюванням вогню, хоча в попередні дощові дні багаття розпалювали без проблем, і не рідко під час дощу.

 

Дорогою від Марічейки до Білого Слона:

 

Вже видно обсерваторію:

 

Вся група на Попі Івані Чорногірському: робимо групове фото і йдемо в сідловину, до місця останньої ночівлі:

 

Обсерваторія Білий Слон:

 

Наш табір в сідловині:

 

Так виглядав Білий Слон з нашого табору:

День сьомий: згортаємо табір, і піднімаємось на останню вершину на маршруті - Вухатий Камінь. Далі  спуск в Дземброню, повз Смотрицький водоспад та сироварню на полонині Смотрич. Закупляємось сиром, і спускаємось в село, де нас вже чекають два мікроавтобуси. Перед від'їздом встигли скупатись в гірській річці, з'їсти морозива, перевдягнутись в чистий одяг.

 

Дорогою до Дземброні:

 

На Вухатому Камені:

 

Одна з десятків гарних скель на Вухатому Камені: