весняними Мармаросами
В кінці травня ми провели короткий похід від села Ділове до села Богдан, через головну вершину Мармароського масиву - Піп Іван. Тривалість походу - 4 дні/3 ночі. Планувалось
що це буде простий, короткий похід, але через погоду він виявився не таким простим. В похід зібралась велика група - аж чотирнадцять туристів. Більшу частину групи становили туристи, які вже неодноразово ходили з клубом "Гиля Гуси", і як завжди, додалось кілька новачків. А далі по порядку про наші пригоди!
В перший день отримуємо перепустку в прикордонну зону, і вирушаємо в напрямку однієї з полонин, що знаходиться перед Попом Іваном. Перехід першого дня - це приблизно 10 км., які проходяться майже по рівній дорозі, і лиш на останньому кілометрі шляху починається підйом.
Вид на Попа Івана:
В перший день весь час йдемо біля річки:
Наслідки недавньої зливи:
Перший вечір:
В другий день планується перейти через Попа Івана. Маршрут цього дня дуже відрізняється від попереднього: з дороги сходимо на лісову стежку, яка в'ється серпантином через ліс з віковими смереками та буками. Стежку ми губимо через кілька сотень метрів після старту, і витрачаємо не менше години на її пошуки. Але що ж то за похід, якщо в ньому не заблукати? :)
Все заросло, і стежку біля річки не вдається знайти:
Перекус:
Вийшли з лісу на полонину Лисича:
День починався сонячною погодою, але після обіду починає накрапати дощик. Трохи згодом спостерігаємо сильний дощ з боку Чорногори. Потім ще один дощ з боку Рахова, і стає зрозуміло що і нас він не омине.
Перше групове фото:
З полонини вже відкривається вид на багато кілометрів. До Лисичої ми весь час йшли лісом, а тут нарешті вдається роздивитись по сторонам.
Панорама з Лисичої:
Вид на Румунські Мармароси:
По обіді погода псується, але вершину Попа Івана ще видно:
З низу видно невеликі снігові плями, але що вище ми піднімаємось, то більше снігу. З часом сніг стане перешкодою на шляху до вершини! В кінці травня між нижнім і верхнім ярусами величезний контраст: внизу всюди буяє рослинність, а ближче до вершини тільки сходить сніг.
Засніжені скелі Попа Івана:
В якийсь момент вершину затягують густі хмари. Частину підйому долаємо з мінімальною видимістю. Згодом до поганої видимості додається дуже сильний, холодний вітер, і сніг на схилах. Сніг залежаний, покритий крижаною кіркою, і йти по такій поверхні дуже слизько, місцями навіть страшнувато. Вітер глушить перегукування між туристами, видимість падає до 10-15 метрів, і підйом набуває елементів екстриму. Швидкість просування дуже падає, бо в таких умовах особливо не розженешся.
Початок підйому в тумані:
Туман густішає:
До вершини вже близько:
На вершині справжня класика Карпат: вітер збиває з ніг, дощ інколи підсилюється градом, видимість переважно мінімальна, і дуже холодно. В такі моменти зазвичай не до фотографування, тому фоток цієї частини маршруту майже немає.
Ловимо момент коли хмари на вершині розходяться:
Погана погода дуже додає втоми, і спускаємось з гори майже перед сутінками. Вечір теж цілком класичний: табір ставимо дощем, вітер не вщухає, і все в тумані. Вночі пориви витру кілька разів мало не зривають намети, дощ перетворюється на зливу... Але ранок надзвичайно сонячний!
Ранковий вид з табору на Попа Івана:
Наш табір:
Ніщо не нагадує про вчорашню погоду:
Рушаємо далі:
Вечеря:
Захід сонця, вид з табору:
Ранок четвертого дня:
В останній день у нас ранній підйом, оскільки пройти треба більше 13 кілометрів в напрямку села Богдан. Ранок холодний, з легким заморозком, але день обіцяє бути сонячним!
Промо фото на фоні Попа Іван і Петроса Мармароського:
Он там ми позавчора були:
Біля села Богдан закінчується наш маршрут: