В кінці травня ми провели короткий похід від села Ділове до села Богдан, через головну вершину Мармароського масиву - Піп Іван. Тривалість походу - 4 дні/3 ночі. Планувалось

що це буде простий, короткий похід, але через погоду він виявився не таким простим. В похід зібралась велика група - аж чотирнадцять туристів. Більшу частину групи становили туристи, які вже неодноразово ходили з клубом "Гиля Гуси", і як завжди, додалось кілька новачків. А далі по порядку про наші пригоди!
В перший день отримуємо перепустку в прикордонну зону, і вирушаємо в напрямку однієї з полонин, що знаходиться перед Попом Іваном. Перехід першого дня - це приблизно 10 км., які проходяться майже по рівній дорозі, і лиш на останньому кілометрі шляху починається підйом.

Вид на Попа Івана:

В перший день весь час йдемо біля річки:

 

 Наслідки недавньої зливи:

Перший вечір:

В другий день планується перейти через Попа Івана. Маршрут цього дня дуже відрізняється від попереднього: з дороги сходимо на лісову стежку, яка в'ється серпантином через ліс з віковими смереками та буками. Стежку ми губимо через кілька сотень метрів після старту, і витрачаємо не менше години на її пошуки. Але що ж то за похід, якщо в ньому не заблукати? :)

Все заросло, і стежку біля річки не вдається знайти:

 

Перекус:

 

Вийшли з лісу на полонину Лисича:

День починався сонячною погодою, але після обіду починає накрапати дощик. Трохи згодом спостерігаємо сильний дощ з боку Чорногори. Потім ще один дощ з боку Рахова, і стає зрозуміло що і нас він не омине.

 

Перше групове фото:

З полонини вже відкривається вид на багато кілометрів. До Лисичої ми весь час йшли лісом, а тут нарешті вдається роздивитись по сторонам.

 

Панорама з Лисичої:

 

Вид на Румунські Мармароси:

 

По обіді погода псується, але вершину Попа Івана ще видно:

З низу видно невеликі снігові плями, але що вище ми піднімаємось, то більше снігу. З часом сніг стане перешкодою на шляху до вершини! В кінці травня між нижнім і верхнім ярусами величезний контраст: внизу всюди буяє рослинність, а ближче до вершини тільки сходить сніг.

 

Засніжені скелі Попа Івана:

В якийсь момент вершину затягують густі хмари. Частину підйому долаємо з мінімальною видимістю. Згодом до поганої видимості додається дуже сильний, холодний вітер, і сніг на схилах. Сніг залежаний, покритий крижаною кіркою, і йти по такій поверхні дуже слизько, місцями навіть страшнувато. Вітер глушить перегукування між туристами, видимість падає до 10-15 метрів, і підйом набуває елементів екстриму. Швидкість просування дуже падає, бо в таких умовах особливо не розженешся.

 

Початок підйому в тумані:

 

Туман густішає:

 

До вершини вже близько:

На вершині справжня класика Карпат: вітер збиває з ніг, дощ інколи підсилюється градом, видимість переважно мінімальна, і дуже холодно. В такі моменти зазвичай не до фотографування, тому фоток цієї частини маршруту майже немає.

 

Ловимо момент коли хмари на вершині розходяться:

Погана погода дуже додає втоми, і спускаємось з гори майже перед сутінками. Вечір теж цілком класичний: табір ставимо дощем, вітер не вщухає, і все в тумані. Вночі пориви витру кілька разів мало не зривають намети, дощ перетворюється на зливу... Але ранок надзвичайно сонячний!

 

Ранковий вид з табору на Попа Івана:

 

Наш табір:

 

Ніщо не нагадує про вчорашню погоду:

 

 

Рушаємо далі:

 

Вечеря:

 

Захід сонця, вид з табору:

Ранок четвертого дня:

В останній день у нас ранній підйом, оскільки пройти треба більше 13 кілометрів в напрямку села Богдан. Ранок холодний, з легким заморозком, але день обіцяє бути сонячним!

 

Промо фото на фоні Попа Іван і Петроса Мармароського:

 

Он там ми позавчора були:

 

Біля села Богдан закінчується наш маршрут: